Дневник Ронена

12:45 

Ще дещо щодо нинішнього стану справ вна Україні.

Ронен
Хатуль йадан
Остап Вишня писав про це саме ще давно. Цікаво, чи не заборонена зараз його творчість? Втім, і путінським пропагандистам його цитувати якось недоречно, надто вже полум'яним прихильником радянської влади був письменник. Проте - ну дуже актуально!


Тридцять срібних
(Історична розвідка)]


Був колись, як ви знаєте, недоброї, бородатої пам'яті, професор Грушевський.
Він науковими своїми розвідками остаточно й переконливо довів, що ота мавпа, від якої, за Дарвіном, пішла людина, — так мавпа та була з українців.
І що ви гадаєте, і могло буть, бо при розкопках недалечко од річки Ворскли було, як каже професор Грушевський, знайдено дві волосини — одна жовта, а друга блакитна. Так жовта волосина — з правого в тої мавпи вуха, а блакитна — з лівого.
Проти фактів не попреш.
— А що ж уже говорити про скіфів, половців, татар і т. д.? — гостро науково запитує професор Грушевський.
— Вони теж були українські!
У скіфської кам'яної баби, як тільки придивишся, ви побачите в руках копистку, а в половецької — праника.
А на їхніх стойбищах знаходять силу черепків: то скіфсько-українські баби на базарах глечиками бились.
Щодо татар, то тут уже ніякісінького сумніву нема.
Чингис-хан — він так тільки писався, а насправді це був Чингисович-Ханенко, від якого ото й пішли київські магнати Ханенки.
Хан Батий — це Кіндрат Батийчук, що проживав на Батиєвій горі, а потім ото помандрував до татар, де й заханував…
І так аж до Київської Русі, коли вже навіть горобці, і ті цвірінькали по-українському.
Наука — вона наука.
І коли скажете тепер послідовникам Грушевського, що Київська Русь була праматір'ю й колискою трьох братніх народів і їхніх культур: російського, українського й білоруського, вони вам одразу:
— А дві волосини біля Ворскли — жовта й блакитна?
— А копистка й праник у скіфсько-половецьких бабів?!
— А черепки?!
— А Чингисович-Ханенко й Батийчук?!
— А горобці?!
Отака їхня історія… Древня. Старовинна.
II
Грушевський з бородою, чи борода з Грушевським, заісторичились і в історії України новітніх часів…
Як тільки ото 1917 року зацентрорадилось, навкруги бороди Грушевського зосередилися панки та полупанки, які остаточно відшліфували своє, хочете кредо, хочете гасло, що з того часу правило й править їм у житті за сліпучий провідний маяк.
Кредо те (чи гасло) складається з двох, сказати б, частин:
1. Кому?
2. За скільки?
«Кому» — це в подальшій історії відомо.
«За скільки» — тут історичні дані остаточно не вияснені, бо не завжди можна зібрати документи. Один з послідовників Грушевського, з яким погодилися всі, розв'язав цю справу емпіричним способом, а саме:
— Іуда, — каже, — продешевив, а ми будемо так. Скільки дадуть, але не дешевше тридцяти срібних!
І пішло.
Центральна рада, не відклаладаючи справи в довгу шухляду, одразу продала Україну німцям. Це, як ви знаєте, було 1918 року.
Німці Україну купили, а саму Центральну раду перепродали «гетьманові» Скоропадському.
Український народ замахнувся, і Скоропадський скоро впав.
Як Пилип з конопель, вискочила на короткий час директорія, ота сама, що:
У вагоні директорія,
Під вагоном територія.
За нею із неї ж виткнувся Симон Петлюра…
Часу і в директорії з Петлюрою, чи в Петлюри з директорією було вже й дуже небагато, бо народ швидко підходив, а проте й за цей короткий час устигли вони продатися аж тричі: перше — Пілсудському, друге — Антанті і третє — білогвардійському генералові Денікіну.
Хотіли продатися й білогвардійському генералові Врангелю, та не встигли, — Врангель уже був у Чорному морі, а директорія з Петлюрою, чи Петлюра з директорією вміли плавати тільки по сухому…
Вигнав народ з території директорію, і Денікіна вигнав, і Врангеля…
Одне слово, витурив і продавців і покупців…
Тоді вже на численних чужих територіях на розі столичних і не столичних улиць можна було бачити послідовників Грушевського, що вигукували:
— Україна! Продається Україна! Можна всю! Можна вроздріб! Дешево! Купіть, ваша екселенціє!
— Скільки хочете? — запитувала екселенція.
— Скільки дасте!
III
Перед Великою Вітчизняною війною у фашистсько-гестапівських інкубаторах понавилуплювалося чимало коновальсько-мельнико-бандерівських гадюченят, що порозлазилися переважно на західних землях радянської України, засновуючи там свої «самостійні дірки».
Самі вони попродалися ще, що називається, «на корто», у запортках, і вже потім продавали, та й ще подекуди продають, український народ різним закордонцям.
Кому?
Спочатку фашистським гестапівцям.
Потім — англійцям.
Потім — американцям.
А чесний народ всього світу, коли побачить такого собі продавця, з огидою одвертається, кидаючи презирливо: — Іуда!
А продавець улесливо усміхається:
— Іуда, кажете! Хе-хе! Іуда тільки один раз продав! Далеко Іуді до нас! Хай умиється!
I

URL
Комментирование для вас недоступно.
Для того, чтобы получить возможность комментировать, авторизуйтесь:
 
РегистрацияЗабыли пароль?
главная